Ми пам'ятаємо...

 «...1932—1933 рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у мо­гилу — старих і молодих, дітей».

 Це було не стихійне лихо. У селах зібрали великий урожай хліба. Але весь хліб із кол­госпів було наказано здати і ви­везти. Вивезли навіть той, що за­лишився на насіння. Потім почали забирати хліб і у селян. Коли хліб було відібрано, відбирали все, що можна було їсти. Люди з'їли все ще до Нового року. Різдво було го­лодним. Вижили ті, у кого хтось працював у місті. Там видавали пайок, хоч він був бідненьким. У селах Східної У країни вимирали цілі села, славні козацькі родини. Люди були доведені до відчаю, пухли від голоду і божеволіли, їли полову, парили солому.

Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цін­ності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять тре­тього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до на­ших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.
     

Тому сьогодні, 26 листопада, ми згадуємо цю трагічну сторінку історії українсь­кого народу та даємо обіцянку пе­редати знане прийдешнім, щоб світла пам'ять спокутувала неспра­ведливе замовчування минулого.Тож пом'янімо хоч сьогодні, із запізненням на ба­гато років, тих великомучеників нашої тяжкої історії — мільйони українських селян — жертв неба­ченого в історії людської цивілі­зації голодомору хвилиною мов­чання і помолімося за їхні невинні душі.

                                                   Центр «Ліра» куратор Лариса Арзамаскова