"Ми переможемо!"

  

   Ми вистоїмо!
  Скільки б вогненних куль не впало на нас із неба і скільки б разів не похитнувся наш світ од усіх втрат і руйнувань – ми вистоїмо!
  Ми вистоїмо, бо знаємо, за що стоїмо. І ми стоїмо, вкорінені у правді – у ній ми незборимі. Стоїмо, осяяні світлом – у ньому ми нездоланні.
  І хоч можемо похитнутися і не раз – у нас та сила, що зводитиме нас знову і знову – щоби жити вільними. Бо ми – діти свободи. У ній – наші крила.
  Тому з болю втрат та згарищ руйнувань – ми воскресатимемо силою життя. Бо ми – ті, що воскресають крилатими з попелу.
  Ми вистоїмо – бо ми разом. Наш стрій великий. Він іде за обрій вічності. З минулого у майбутнє: від тих, що уже відійшли, до тих, що ще не народжені. Він з усіх земних та небесних сил добра, що стали поруч з нами у битві за майбутнє –  за те, що має бути.
   Ми переможемо!
  Ми неминуче переможемо у майбутньому – і світанок отого нового дня наближається кожним нашим кроком. Але ми перемагаємо уже сьогодні. І не лише осатанілого ворога на полях битв війни. Наші перемоги теж, коли перемагаємо самі себе кожен день, долаючи страх та відчай, бажання стогнати чи нарікати. Коли зводимося, похитнувшись; коли вертаємося у стрій. Перемагаємо, коли робимо вибір не уподібнюватися темряві, а залишатися у світлі. Наші великі битви, що визначатимуть наші долі, теж на полях нашої душі і на полях наших стосунків.
  І ми неминуче маємо перемогти корупцію і лукавство, жадібність і розбрат. Бо не здолавши їх, ми не прокладемо дорогу у наше майбутнє. Нас чекає ще не одна важка битва – втім за нами Перемога! У нас немає іншої дороги.
   Ми відродимося!
  Скільки би ворог не погрожував знищити нас до останнього, скільки б смертей він не посіяв і  руйнувань не приніс. Ми відродимося! На великому дереві нашого роду багато гілок, випалених, обрубаних війною. На великому дереві нашого роду багато ран. З кожним, хто відійшов у вічність, хто загинув на полях війни, помирає усе те, що могло б ще бути – ненароджені діти, непосаджені дерева, невтілені задуми. Але є те, що не помирає. Є те, що житиме. Бо є любов, яка сильніша за смерть. Саме її силою усе відродиться!  Адже у затиснених долонях загиблих – насінинки. Вони зігріті їх любов’ю, а відтак у них небувала сила. І ми бережно візьмемо кожну з них. І виплекаємо з них сади.  І усі рани будуть зцілені. Наше дерево роду пустить безліч нових пагонів. Воно розквітне і забуяє новим Життям!
  І будуть народжуватися діти – вільні й крилаті. І вони ростимуть у правді. І їх душі будуть зіткані зі світла. Вони будуть разом великим прекрасним строєм. І вони будуть Людьми…
   І здійсниться побачене крізь століття пророком: «І будуть люде на землі!».